Ось так, начебто ми весь час говоримо про те, що у нас дуже мало талановитої молоді. Постійно називаємо молодими і перспективними хлопців, яким по 25 років, і терпляче чекаємо від них того, що ось зараз, в наступному році, але вони точно заграють ... Ну, а якщо немає - що ж, через пару років можна буде його списати як ветерана - як же, вже під 30, пора замислюватися про те, що робити після футболу. Яскравий приклад, як на мене, це Артем Мілевський. Скільки років поспіль йому видавали хороші прогнози на футбол і говорили, що просто потрібно трохи почекати, а вже потім все буде. Ні, було, не заперечую. Юрій Сьомін зробив ставку на талановитого, нехай і не швидкісного нападника - і той видав кілька років хорошого футболу.

Ось і зараз експерти розводять руками - мовляв, чого чекати від молодих хлопців, системи підготовки немає, та й діти зараз більше захоплюються футболом на приставках, ніж на вулиці ... А тим часом Україна, схоже, втратила ще одну зірочку, який тепер доріс до рівня Барселони U-19. Втім, не завдяки, а всупереч.

Доля у хлопця вийшла незвичайна. Володимир Багмет з дитинства буквально хворіє футболом, і на тлі однолітків завжди вигідно вирізнявся явно більш високим рівнем таланту і працьовитості. Коли йому було 8 років, його навіть нагороджували як лауреата всеукраїнської премії "Гордість країни". І тоді хлопцеві вручав приз не хто інший як Сергій Ребров ...

Ось тільки ця гордість нікому особливо виявилася не потрібна. Володимир виховувався в яготинському дитячому будинку (до речі, це та ж місцевість, що подарувала Україні головну зірку футболу епохи незалежності, Андрія Шевченка!), Цілодобово займався футболом, але ні київське Динамо, ні донецький Шахтар так і не звернули на нього уваги. Допоміг, по суті, випадок, а саме те, що адміністрація інтернату організовувала для своїх талановитих вихованців поїздки в Іспанію. Ну, а далі - як у класичній футбольної казці: хлопчика помітив хтось із любителів футболу, що прийшов глянути на метушню дітвори, і в підсумку він залишився в цій країні, вже пройшовши всі головні віхи місцевого юнацького футболу: виступ в суто регіональної команді - запрошення в головну академію провінції, а там - і переманювання в Ла Масію.

Кажуть, що у Володимира Багмета є хороший шанс блиснути в каталонському клубі. Як відомо, той любить робити ставку на своїх гравців. Його вже порівнюють з Муніром, причому не стільки за ігровими якостями, а через задуму натуралізувати таланту. ФФУ і тренерам молодіжної, а то і національної збірної було б хоча б почухатися і подивитися, що це за хлопець з Київщини бігає в синьо-гранатових U-19.