Здається, я був першим, хто купив квитки на це шоу, через хвилину після відкриття кас Льодового палацу в день відкриття продажів. Саме так мене вразив минулий концерт групи в 2007 або 2008 році. Про шоу «Иначе» я чув і смакував. І Юрій Юліанович не підвів!

О 7.20, як-то навіть несподівано, на сцену вийшов Шевчук без музикантів і привітав публіку. Відразу ж розповів план заходу - спочатку граємо «Иначе», а потім зіграємо «парочку старих пісень». Так і вийшло, тільки старих пісеньок була не пара, а повноцінний концертний сет!

А потім почалося шоу «Иначе». І дійсно шоу! Задник сцени виявився величезним екраном, на якому постійно показувався відеоряд. Важливо зауважити, що не просто якісь невиразні візуальні ефекти, а повноцінне зображення, хорошою кольоровості і дозволу - справжнє кіно! І не просто «відеоряд», а продумана відеопостановка, з головним героєм, сюжетом, розвитком дії і, звичайно, насичена алегоріями і образами. Загалом, вийшов не те театр, не те кіно, не те кінотеатр. Головне - це було фантастично круто!

Світло, звук - все теж на рівні. «Ми всі привезли з собою» - сказав Шевчук після закінчення шоу, - «звук з Риги, екрани з Пітера ... Багато хороших хлопців працювало». Дійсно - відмінно попрацювали! Все було чутно, звук густий і ємний, картинка - вище всіх похвал. Чи було таке колись в резонує і дзвінкому як жерстяна банка Льодовому палаці?

Про музичної частини. Новий альбом, той самий «Иначе» я, зізнаюся, слухав з працею. Цілком - два рази. Все так, тільки радіохіти «Свобода» і «Народженим цієї ночі». Аж надто якось жорстко, немелодійно. У складі шоу-програми в черговий раз трапилася магія живого виступу - було обалденно!

По-перше, відразу стало помітно фатальне і навіть якесь молодіжне звучання групи. Минулі альбоми були насичені кабацькими і навіть шансон мелодіями. Тут - ну прям альтернативний рок, місцями з речитативами з хіп-хопу, місцями - з фолковими бекамі.

І незмінно - з лірикою, багатогранним значенням і глибоким текстом. Гітари жорсткі, бойові. Періодично разюче глибокий бас і соковитий, об'ємний барабан, ритм рваний, бойовий - до пари відеоряду, в якому головний герой ізовсех сил силкується розбити битою скляні стіни навколо ... Складні, міцненька гітарні рифи, соло ... Нижче! Глибше! Майже в інфразвук! Осколки клавіш, труба і тромбон, а-а-а !!! А тепер танці! Олена Романова (ось кому окремий респект!) Неймовірно чуттєво і пластично видає танцювальні па, від щирого серця! Шевчук не відстає і виписує фірмові танцювальні кренделі, знайомі, завзяті і самоіронічних. Труба, клавіші, зал, руки!

А через хвилину м'яка лірика, поточна як води Неви на відеоряді. І голос, який майже сповідь.

А далі палаючий світло лампочки в руці і вірші, які можна окремо випускати збіркою.
Нихрена ви не представили! :) Це уявити неможливо, це потрібно бачити і чути. Це - шоу, це - спектакль, це - «ДДТ».
Півтора повновагих години, без перекурів і пауз, безперервне подання, кіно, світло і звук. Вінчає все найвідоміший трек про свободу, заспівати хором із залом.
Завіса (в відеоінсталяції), титри, уклін, квіти!

А потім - прокидається своїми вікнами місто, «що шукають землю ліхтарі» і сіра багатоповерхівка по якій камера ковзає вгору ... Вище і вище, ось хмари, ось стратосфера і космос ... Трек змінюється, і там вже космонавт, абсолютно милостиво палить сигарету і сьорбає від замерзлої пляшки з водою. У навколо - сміття, тлінність існування. Представили?

Тепер трохи тверезого погляду, без емоцій. Факт, що це був концерт абсолютно столичного рівня. По звуку, по світу, по самовіддачі. Чи було коли-небудь, щоб в Мурманську було шоу такого ж рівня як в Arena Moscow або петербурзькому СКК? Не пригадаю. Вже за одне це спасибі. До регіональної публіці рідко ставляться як до людей і поціновувачам прекрасного, а не просто до публіки, з якою треба викачати гроші. Спасибі «ДДТ», та й спасибі організаторам! З скромних 1500р за квиток було не шкода ні рубля!

Склад групи сильно змінився. На жаль, більше немає «Дяді Міші», та й взагалі, нікого з «золотого складу ДДТ». Однак від цього звучання групи Герасимчука поганим. Нові музиканти просто відмінні, молоді, енергійні і грають дуже якісно. Сам саунд вельми сучасний, на мій непрофесійний смак в ньому не чути «російський рок», який став майже лайкою в плані якості. Звучить якось по-європейськи. У моєму уявленні так повинні грати Muse або ще якісь західні хедлайнери. Чи можна уявити таке в Мурманську? А ось же!

Програмою «Иначе» все не закінчилося. Олена Романова виконала дві свої пісні, а потім повернувся Шевчук і пішла низка хітів: «Зниклий безвісти», «Батьківщина», «Заметіль», «Просвистела», «Хіпа» та ін. Не обійшлося без пронизливої ​​«Капітан Колесніков», виконаної практично в акустиці. Під час «Батьківщини» в фанзоні запалили фаєри, та якось так органічно, ніби так і треба. Кажуть, пропали ковролін в залі.

Заспівали і «Осінь», хоча пісню давно вже пора поховати :) Завершилося друге відділення хітом «Це все».

Старі добрі хіти співалися більше години, вийшов цілком собі другий концерт. «Юра-музикант», а Шевчук саме так непріменул представитися, подякував публіці, висловив надію, що все сподобалося і було чутно всім, і під овації пішов зі сцени.

Напевно можна було б до чогось причепитися. Але я не можу. Мені надзвичайно сподобалося, все і без всяких «але».

А як вам? Запрошую до обговорення тут або на сторінці оригінального поста