Передмова

Не секрет, що футболістам доводиться проходити через важкі випробування на міцність. Це стосується не тільки ігор в пості тренувань, та й в цілому напружений графік, але і психологічного тиску. Вболівальники чекають від тебе кращої гри, а ЗМІ критикують і пускають скандальні чутки. Однак ще більше дістається тренерам, у яких для відпочинку зовсім мало часу. Кожен день їм потрібно думати над тактикою, працювати з кожним гравцем індивідуально, зберігати хорошу атмосферу в колективі, а в міжсезоння деяким коуч довіряють ведення трансферної політики клубу. І хоча роблять вони це все не поодинці, велика частина навантаження лягає саме на їхні плечі. А при невдачах команди в усьому звинувачують перш за все тренера. Особливо це відноситься до топовим клубам, де стежать за кожним твоїм кроком. На вершині можуть виявитися лише ті, які вміють справлятися з таким величезним тиском, і сьогодні ми згадаємо як раз про таких особистостях. Зрозуміло, що без обмежень дуже важко скласти такий топ, адже так в якомусь чемпіонаті Албанії знайдуться коучі з безліччю незначних трофеїв, тому є одна умова: тренер зі своєю командою повинен був хоча б раз дійти до фіналу Ліги Чемпіонів. Подивимось що вийде...

10-11 місце - Вісенте Дель Боске - 8 трофеїв

І відкривають наш топ відразу два тренера, які за свою кар'єру (на даний момент) завоювали 8 титулів. Причому більшу частину з "королівським клубом", та й у футболі їх шляху багато років тому перетиналися. Викинути будь-кого з них дуже важко, тому вони обидва займають 10-е місце. Почнемо з одного з кращих тренерів в історії збірної Іспанії. Саме при Вісенте Дель Боске "Червона фурія" переживала велику частину своєї золотої епохи, ставши чемпіоном світу і Європи. Однак ще раніше, в далекому 1999 році, коуча поставили на тренерський місток мадридського "Реала" (за який він до цього провів більше 300 матчів в якості гравця). У своєму рідному клубі Дель Боске домігся великих успіхів, завоювавши за 4 роки дві Ліги Чемпіонів, два чемпіонства в Ла Лізі і ще пару незначних титулів. Жоден з тих сезонів "Реал" не провалив, однак Пересу здалося мало таких результатів, і він допустив величезну помилку, відправивши легенду "вершкових" у відпустку, а Мадриду довелося дуже довго чекати десятого Кубка Чемпіонів. Втім, сам іспанець через час показав, що є дуже класним тренером, причому не тільки клубів, але і збірних. З Іспанією Дель Боске пропрацював цілих 8 років і здобув в 114 матчах 89 перемог - неймовірний показник. Шкода, що зараз Вісенте вже навряд чи повернеться на тренерський місток.

10-11 місце - Зінедін Зідан - 8 трофеїв

І поки стільки ж трофеїв на рахунку іншої легенди мадридського "Реала". Зараз тільки ледачий не критикує Зідана, що не дивно - відрив від першого місця становить вже 19 очок, і до сих пір не зрозуміло, чи є француз по-справжньому топ-тренером. Однак не можна не визнати, що він уже багато чого домігся на тренерському терені. За якихось пару років Зідан завоював вже 8 трофеїв (з 10 можливих). Щось подібне вдавалося зробити тільки Гвардіолі з "Барселоною". Ну і звичайно ж не можна забувати, що француз перервав лігочемпіонський прокляття, вигравши цей турнір з однією командою двічі поспіль. Та й цей сезон ще не втрачений, хто знає, може "вершкові" зможуть і в третій раз взяти трофей. Загалом, списувати з рахунків Зідана ще не можна. До речі багато в чому через його гри, Дель Боске сам потрапив в цей топ.

9 місце - Массіміліано Аллегрі - 9 трофеїв

На відміну від Зідана і Дель Боске, нинішній коуч "Ювентуса" не зміг побудувати яскраву кар'єру, метаясь між Серією А та Серією B. Тому і "кредитів довіри" йому ніколи не видавали, так що Аллегрі довелося пробиватися з нижчих дивізіонів Італії. Він поступально рухався вперед, поки в 2010 році не очолив "Мілан", де голосно заявив про себе, принісши "россонері" перше скудетто за 7 років. Наступні пару сезонів "Мілан" як і раніше тримався в топі, але вже без трофеїв, а незабаром з клубу пішло кілька багаторічних лідерів, на яких трималася вся команда. В результаті Аллегрі не зміг перебудувати гру і на мінорній ноті пішов з клубу. Втім, вже через півроку його призначили головним тренером самого "Ювентуса", який знаходився на підйомі. Рішення здавалося досить спірним, і навіть після фіналу Ліги Чемпіонів у 2015-му багато хто вважав Аллегрі простим "фізруком", а команда досягає успіху за рахунок багажу Антоніо Конте. Але пройшло вже три повноцінних сезону, а "зебри", як і раніше стабільно беруть чемпіонат і кубок Італії, причому склад за цей час сильно змінився. Так що зараз вже можна сказати, що Аллегрі - топ-тренер.

8 місце - Луїс Енріке - 9 трофеїв

А ось шлях Луїса Енріке більше схожий якраз на двох тренерів, замикаючих цей топ. Іспанець на рубежі століть був одним з кращих півзахисників Ла Ліги, виступаючи за двох заклятих ворогів: "Реал" і "Барселону". Однак ніхто не міг припустити, що він стане тренером, адже після завершення кар'єри цілих 4 роки Енріке не пов'язував себе з футболом. Лише в 2008 році іспанець вирішив спробувати себе в другій команді синьо-гранатових, де пропрацював 3 сезону, після чого його ризикнула запросити до себе "Рома". Перший млинець виявився глевким - Енріке зайняв з римлянами лише 7-е місце, після чого тільки через рік зважився на другу спробу. В тоді зовсім слабенькою "Сельта" у нього вийшло набагато краще, і "Барселона" не думаючи запросила свого колишнього капітана. Тоді і пішли трофеї, правда по-справжньому Енріке вдався тільки перший сезон, коли він зміг створити одне з кращих тріо останніх років (МСН), а "Барселона" зробила "потроєнь". До речі, багато в чому через взяття Ліги Чемпіонів у 2015 році Луїс стоїть вище Аллегрі в топі, однак довести свій високий рівень йому ще треба постаратися.

7 місце - Марчелло Ліппі - 10 трофеїв

Ви вже могли його забути, однак цей італієць, незважаючи на свій вік, до сих пір не відправився на пенсію і продовжує тренерську діяльність. Марчелло Ліппі, як і нинішній тренер "Ювентуса", пробивався нагору з нижчих дивізіонів, хоча в Італії його знали всі. Проте, успіхи італійця не залишилися непоміченими, і в 1994 році він очолив "стару синьйору", у якій незабаром почався з кращих відрізків в її історії. Ліппі тричі завоював "скудетто", а в 1996 році ще й Лігу Чемпіонів. Правда всі ці трофеї припали на 20-е століття, однак і в новому столітті Ліппі домігся успіхів. Спочатку був другий прихід в "Юве", який виявився менш вдалим, але все одно приніс клубу ще 4 титули. Ну а головним досягненням в кар'єрі італійця став тріумф на ЧС-2006 разом зі збірною Італії. Після цього Марчелло часто брав паузу в кар'єрі, а в останні роки він переключився на Китай, де крім чемпіонату виграв азіатську Лігу Чемпіонів. Вельми непогано.

6 місце - Рафаель Бенітес - 12 трофеїв

Тепер настав час сюрпризів. Напевно багато порахують Бенітеса найслабшим тренером з представлених, однак трофеїв у нього накопичилося чимало, причому вельми значущих. Тренерську кар'єру коуч починав в штабі мадридського "Реала", звідки пішов у середині 90-х заради самостійної роботи. Спочатку все складалося жахливо, однак після непоганих результатів з "Естремадура" і "Тенеріфе" його запросили в "Валенсію", яка після Ектора Купера стала однією з найсильніших команд в Іспанії. З неї і почалися трофеї. Бенітес за 3 роки двічі приводив "кажанів" до чемпіонства, та ще й Лігу Європи взяв. Після таких успіхів іспанця переманив до себе "Ліверпуль", де все теж починалося чудово: знаменитий стамбульський фінал Ліги Чемпіонів, де "червоні" по пенальті здолали "Мілан", Кубок Англії через рік. Однак далі пішов спад, і в підсумку Бенітес покинув "Ліверпуль" в 2010-му. Після цього іспанець метався по різним клубам, де зміг завоювати ще кілька трофеїв: "Інтер", "Челсі", "Наполі" і навіть мадридський "Реал", де правда Рафа затримався ненадовго. Зараз він бореться за виживання в АПЛ з "Ньюкаслом", так що про титули поки можна забути.

5 місце - Арсен Венгер - 13 трофеїв

Несподівано, так? Варто звичайно ж відзначити, що велику частину трофеїв "Арсеналу" в 21-му столітті складають Кубки і Суперкубки Англії. Однак їх теж потрібно виграти, так що Венгер по праву відкриває першу п'ятірку. Та й взагалі, саме він підняв "канонірів" в число кращих команд Англії. Перший раз француз голосно заявив про себе ще в кінці 80-х, коли здорово працював з "Монако", а після успішного року в Японії його помітили керівники "Арсеналу" і не прогадали. Лондонців на рубежі століть було не зупинити, особливо їм вдався сезон 2003/04, де вони не зазнали жодної поразки в чемпіонаті. Але футбол змінювався, а Венгер не хотів миритися з новими реаліями і витрачати купу грошей на трансфери, що і призвело до 9-річної безтрофейной посухи. Втім, зараз "Арсенал" хоча б знову став брати національні кубки, але вболівальники "гармашів" все одно мріють про зміну тренера.

4 місце - Алекс Фергюсон - 18 трофеїв

Слідом в топі йдуть чотири "титану", у яких великий відрив від інших кандидатів. І замикає цю четвірку Алекс Фергюсон, який вже давно відійшов від справ. Можна з упевненістю стверджувати, що якби такий топ становили б років 5 назад, Фергі точно посів перше місце. Про заслуги великого шотландця і говорити нема чого. Особливо гарний був "МЮ" в його останні роки, коли в 7 сезонах "червоні дияволи" ставали чемпіонами 5 разів, та ще й в 2008 році виграли Лігу Чемпіонів. До речі, в середині нульових клуб також пережив серію без трофеїв, і здавалося, що час Фергюсона вже закінчувалося, проте, як бачите, "Манчестер Юнайтед" зумів уникнути долю "Арсеналу", багато в чому завдяки своєму тренеру. Ну а за всю кар'єру шотландець завоював аж 49 трофеїв. Зрозуміло, більша частина з них припали на "МЮ", однак ще в далеких 70-х і початку 80-х Фергі відмінно себе проявив в "Абердині", з яким навіть виграв Кубок володарів кубків, і тільки потім став будувати суперкоманду в Англії. Справжня легенда футболу, інакше не скажеш.

3 місце - Карло Анчелотті - 19 трофеїв

Навряд чи хтось здивувався потраплянню Папи Карло в цей топ, все-таки італієць є триразовим переможцем Ліги Чемпіонів, що є унікальним досягненням серед усіх тренерів в історії футболу, за винятком Боба Пейслі. Анчелотті давно відносять до категорії коучів, які працюють тільки з топ-клубами, тому не дивно, що італієць потрапив до трійки. Хоча на початку йому довелося тренувати "Реджані", проте потім Карло незмінно опинявся в сильних командах. Після непоганих результатів з "Пармою" і "Ювентусом" італійця запросили в "Мілан", де він став кимось на кшталт Фергюсона для клубу, провівши в стані "россонері" майже половину своєї тренерської кар'єри. Там були завойовані два з трьох Кубків Чемпіонів, скудетто, Кубок Італії і ще кілька різних титулів. Правда, останні два сезони виявилися невдалими, і в новому десятилітті Анчелотті став поневірятися по різних клубах, взявши ще чимало трофеїв, в тому числі і довгоочікувану для мадридського "Реала" десяту Лігу Чемпіонів. З "Баварією" у італійця не вийшло, і зараз невідомо, як далі піде його кар'єра і піде взагалі.

2 місце - Хосеп Гвардіола - 21 трофей

Кращий тренер прямо зараз за версією багатьох любителів футболу, особа атакуючої гри, творець тики-таки - тут він тільки другий. Але варто зазначити, що його "Манчестер Сіті" як і раніше бере участь відразу в чотирьох турнірах, так що вже через кілька місяців розклад сил може помінятися. Перший етап тренерської кар'єри Гвардіоли дуже нагадує шлях все тих же Зідана і Дель Боске. Легенду "Барселони" запросили тренувати дубль, де той одразу ж домігся успіхів і пішов на підвищення в основну команду. Ну а далі ми побачили один з кращих відрізків в історії "каталонців": дві Ліги Чемпіонів, три чемпіонства і ще багато різних титулів. Причому все це за 4 роки. В "Баварії" вийшло не так вдало, але на внутрішній арені конкурентів у мюнхенців не було. В Англії за півтора Гвардіола поки залишається без трофеїв, але щось мені підказує, що це ненадовго.

1 місце - Жозе Моурінью - 25 трофеїв

"Особливий" і тут займає перше місце. У всякому разі, поки, адже в цьому сезоні "Червоним дияволам" буде важкувато взяти хоч один трофей. Але у Жозе їх в будь-якому випадку вже 25, що за 18 років тренерської діяльності є фантастичним показником (хоча у Гвардіоли 21 за 10 років). Як всім відомо, Жозе ніде не затримувався довше, ніж на 3 роки, проте всюди давав результат. Варто відзначити, що він почав готувати себе до цього, коли ще для футболіста вважався молодим. Після довгої роботи в академіях "Віторії", Моурінью стали запрошувати в тренерські штаби португальських клубів, а в 1996 році він прийшов в "Барселону", де отримав величезний досвід. Лише в 2000-му, через 15 років "навчання", португалець наважився стати головним тренером, а трохи пізніше його запросили в "Порту" де він і почав свій "шлях особливого". Далі можна довго перераховувати список досягнень Жозе в різних клубах, ну а в нашому топі він, на даний момент, явно випереджає свого головного суперника. Подивимося що буде далі.

PS

Хочеться відзначити, що не варто плутати слова "титулований" і "кращий". Звичайно, завоюванням безлічі трофеїв можна похвалитися, проте всі ми прекрасно розуміємо, що в успіху команд крім тренера важливу роль відіграють і самі футболісти. Так що не сприймайте це, як список найсильніших тренерів, тут тільки факти. Ну а для тих, кому сподобався цей топ, я хочу запропонувати наш паблік https://vk.com/public78125940 , Де ви знайдете багато чого цікавого. Спасибі, що дочитали.