1. Відбір всередині міста
2. Потрібні лівші!
3. Випускники стають кумирами
4. Провідні гандбольні школи України
5. Київська обл.
6. Закарпатська обл.
7. Запорізька обл.
8. Львівська обл.
9. Одеська обл.

Мало хто сперечатиметься з тим, що Запоріжжя - центр українського гандболу. Тут грають кращі жіночий і чоловічий клуби Суперліги, кують кадри для національної збірної і команд професіоналів інших міст країни. Над цим активно працюють фахівці СДЮШОР ЗТР (Запоріжжя, вул. Лермонтова, 21) - школи, яка готувала за 20 з гаком років 23 майстри спорту і 42 кандидати в майстри спорту в чоловічому ручному м'ячі.

- Серед наших вихованців - п'ятеро призерів чемпіонату світу серед студентів, четверо діючих гравців збірної України, майстри спорту міжнародного класу, - з гордістю розповів директор СДЮШОР ЗТР Володимир Харченко. - За останні 10 років практично всі дитячі змагання в різних вікових категоріях вигравали наші учні, та й підживлення в основний склад багаторазових чемпіонів України приходить переважно з нашої СДЮШОР.

- У той час як спортивні школи переживають далеко не кращі часи, ваша продовжує тримати марку. У чому секрет такого успіху?

- Робота в школі заснована на трьох китах: ми повинні знайти талант, розвинути його і довести до досконалості. Базовим завданням для тренерів залишається розширений пошук обдарованих дітей в нашому місті. Для цих цілей в різних районах у нас працюють тренери, які приходять на уроки фізкультури в школу, переглядають 9 - 10-річних учнів, відбирають тих, хто підходить для ручного м'яча. Нас адже цікавлять не тільки антропометричні дані, хоча вони вкрай важливі, але і швидкість думки, рухливість і координація.

- У більш ранньому віці займатися гандболом не варто?

- Ми пробували починати набір з дитячих садків, але це себе не виправдало. Діти ще не розуміють, що вони роблять. Тому мінімальний вік для початку тренувань - 9 - 10 років. При цьому протягом трьох років наші вихованці займаються в групах початкової підготовки, з часом кількість і насиченість тренувань збільшуються. Це тільки основа піраміди: з 150 дітей, яких ми набираємо кожен сезон, в старшій групі виявляються лише 10 - 15 чоловік.

Ця група і є вершиною роботи СДЮШОР. 10-й і 11-й класи юнаки вчаться в інтернаті, в якому створені умови для дворазових тренувань, повноцінного відпочинку, відновлювальних заходів. Також вихованці СДЮШОР забезпечуються чотириразовим харчуванням.

Відбір всередині міста

- Одне Запоріжжя - чи не занадто вузька географія для пошуків талантів серед найменших?

- Звичайно, вузька. Ми намагалися її розширити, контактували зі школами з сільських районів, але з цього нічого не вийшло. Як правило, на периферії ніхто не хоче розвивати спорт. Ми розсилали листи, налагоджували контакти, спілкувалися, але у відповідь чули: «Навіщо нам це?»

Проте вже в інтернат ми відбираємо перспективних хлопців з інших регіонів. Так склалося, що броварський училище зосереджено в основному на роботі з дітьми із Західної України, ми - зі Східної. Але за великим рахунком зараз в країні є лише три реально працюючих інтернату: броварський, київський і наш. Ручний м'яч опустився на такий рівень тому, що дитячому гандболу приділяється дуже мало уваги.

- При відсутності серйозної конкуренції в боротьбі за залучення талановитих гравців вам працювати легше чи важче?

- Взагалі-то нас з іншими інтернатами і конкурентами назвати не можна. Кожен займається своєю справою. Основа нашої роботи - підготовка гравців для команди Суперліги ЗТР. Керівництво клубу зацікавлене насамперед не в перемогах на дитячих змаганнях, а в підживленні основи новими гравцями європейського рівня. Ми прагнемо не до тієї, щоб для галочки виграти, наприклад, турнір «Стрімкий м'яч», - нашим випускникам потрібно потрапити в фінал єврокубків. Клуб вимагає від нас: дайте виконавців європейського класу. А що це повинен бути за гандболіст? Зростання не менше 195 см, відмінна фізична форма і ігрове мислення, він повинен вирішувати результат матчу. Природно, таких багато не буває.

- Не дивлячись на це, ви забезпечуєте кадрами всю Україну.

- По суті так. Наші випускники грають в кожній команді Суперліги та Вищої ліги. Так, команда «Буревісник» з Луганська практично на 100% укомплектована нашими вихованцями, і навіть Бровари, у яких своя школа, запрошують наших гандболістів.

Така можливість є тому, що ми не пропускаємо жодного віку і щороку випускаємо 10-12 чоловік. Природно, всі вони не можуть потрапити в основну команду ЗТР - в ній залишається від двох до п'яти гандболістів максимум. Решту влаштовуємо в інші клуби.

- Виходить, що самі готуєте собі суперників?

- Це так, але для нас цей варіант більш прийнятний. Ми краще будемо допомагати кадрами конкурентам, ніж відпускати хлопців на вулицю. Навіщо руйнувати їх талант і виконану роботу? Адже для них гандбол - це життя. Він також дає можливість отримати безкоштовну освіту, а в разі потрапляння в першу команду - і непогану зарплату.

Але тут я мушу зазначити, що кінцевою метою для юнаків є аж ніяк не команда української Суперліги. Вони мріють грати в Іспанії чи Німеччині. У цих країнах гандбол на найвищій рівні, контракти вельми привабливі.

- За останні 20 років кількість талантів на запорізькій землі не зменшилася?

- У відсотковому відношенні, може, і немає, а у фактичному - значно. Зараз велика проблема укомплектувати команду - власне дітей 1998-2000 рр. народження дуже мало. Тому питання стоїть не про пошук талантів, які не про ретельний відбір, а про комплектації групи. Посудіть самі: якщо раніше в кожній школі набиралося по 5 - 6 класів, то тепер - лише один. Плюс до цього велику конкуренцію для нас становить футбол.

- Тренери в інших видах спорту скаржилися також на те, що серед не настільки численного юного покоління проблематично знайти здорових дітей.

- Я з ними повністю згоден. 80% дітлахів - нездорові. Подивишся на них - особа зелене, синці під очима, занадто худі або гладкі. Як то кажуть, кров з молоком зараз не знайти. Тому ми і намагалися вести пошук в селах, але там у людей зовсім інші проблеми.

- В цілому по країні інтерес до гандболу значно знизився. У вашому місті заманювати дітей в секцію не доводиться?

- Ні. У Запоріжжі все знають команду майстрів ЗТР, зал під час матчів завжди заповнений, на поєдинки Ліги чемпіонів з'їжджаються люди з різних регіонів України. І не тільки для того, щоб подивитися, як грає, наприклад, іспанська «Барселона», а й щоб побачити, як в протистоянні з нею будуть діяти запорожці.

У Запоріжжі також виступає національна збірна - стільки глядачів і уболівальників не набереться ні в жодному іншому місті. Адже у нас дуже багато людей, які або займалися гандболом в минулому, або люблять цей вид спорту. Тому коли запрошуємо дитини, він знає, куди і навіщо.

Потрібні лівші!

- Хотілося б докладніше дізнатися про критерії відбору. Які головні вимоги до юних гандболістам?

- В першу чергу антропометричні дані і координація. Причому однаково важливо і те й інше: якщо дитина має відповідний зростання і структуру тіла, але не координований, висококласного гандболіста з нього не вийде.

Але навіть це не дозволяє нам робити далекосяжні висновки, адже підготовка класного гравця - складний процес. Щороку при наборі, коли я дивлюся на хлопчиків, думаю, як же його навчити, скільки праці і сил потрібно вкласти, щоб з нього виріс гандболіст. Це праця невдячний і, на жаль, низькооплачувана. Тому сьогодні в гандболі працюють тільки фанати своєї справи.

- Якщо в індивідуальних видах спорту потрібно виробити в спортсмена тільки майстерність володіння тілом, силу і спритність, то в командних, крім цього, необхідно навчити атлета діяти в колективі. Яким чином дітям прищеплюється командна гра?

- Колектив - це дуже велика справа, він створюється тренером протягом багатьох років. Тренування - всього лише тренування, на ній всіх якостей людини не дізнаєшся. Тому наставники організовують туристичні вилазки, всілякі поїздки, адже за тиждень життя в поході можна розібратися, що людина з себе представляє, який у нього характер, що він може, а що - ні. Тоді тренеру легко визначити, як спілкуватися з підопічним, як його заохочувати або критикувати. Колектив великий: у одного лише окриком можна відбити охоту працювати, а інший, навпаки, тільки після підвищення голосу здатний мобілізуватися. Тренер повинен підібрати ключик до кожного.

При цьому потрібно враховувати, що всі діти, які починають займатися спортом, досить амбітні. Вони хочуть досягти вершини, грати в кращому клубі провідну роль. Але ж ніхто на початку спортивного шляху таких гарантій дати не може, кінцевий результат буде залежати від безлічі різних факторів: таланту, працьовитості, відсутність травм.

- А коли всі ці плани руйнуються і юнак не піднімається по піраміді навчання на одну сходинку вище?

- Тоді у хлопців починається дуже складний етап у житті. Вони часто перебувають в розгубленості: вісім років жив в Запоріжжі, навчався в СДЮШОР, а тут потрібно все міняти. Ми боремося з депресією, як можемо. Благо наші хлопці нарозхват в Україні, клуби весь час просять: «Тільки дайте гравця».

Ось ми і проводимо з хлопцями бесіди, що на ЗТР життя не закінчується, можна поїхати в інший клуб. Я їм пропоную інші варіанти: Дніпропетровськ, Одеса, Харків, Донецьк. Кажу, якщо ви будете добре працювати, потрапите в першу команду, станете отримувати стільки-то і стільки-то і заодно вчитися.

Багато хто продовжує грати, правда, є і ті, хто ламається на цьому етапі і кидає спорт взагалі. Незважаючи на те, що до такого повороту спортивної долі потрібно бути готовим спочатку, адже спорт - це перш за все жорстка конкуренція. Це піт, кров і сльози.

- Лівші в гандболі на вагу золота. А в дитячому віці попит на них настільки ж великий?

- Це актуально для всіх видів спорту. Ми шукаємо хлопців з кидкової лівою рукою. Скажу більше: ми навіть оголошення в газеті давали: «потрібні лівші».

- У якому віці відбувається поділ по амплуа?

- Через рік-півтора після початку занять. У перший рік діти грають в рухливі ігри, намагаються кидати маленькі м'ячі, займаються загально-фізичною підготовкою. Тренер за цей час визначає за фізичними даними, на якій позиції може діяти той чи інший учень: хто вище - напівсередній, хто нижче - крайній. До речі, дуже складно нині вибрати воротаря - практично ніхто з дітей не хоче ставати в «рамку».

- Чи не виникає у командах через це проблемних позицій, заповнити які з якихось причин не вдається?

- Як правило, через два-три роки роботи група укомплектована повністю - з 15 чоловік можна знайти підходящих. Тим більше що це одна з головних задач тренера.

- Чи бувають випадки перекваліфікації з одного амплуа в інше?

- Так, але вони дуже рідкісні. А я б сказав, що вони ще й шкідливі. За кілька років тренувань на одній позиції у гравця виробляються певні м'язові стереотипи і навички. Якщо почати переучувати, в кінцевому підсумку може нічого не вийти. Яскравий приклад у нас - гравець головної команди ЗТР Павло Гурковський. Спочатку він мав амплуа лінійного, але оскільки таких в команді було троє, Павла перевели грати на правий край. Протягом року він діяв на цій позиції і втратив спеціальні навички лінійного гравця.

Випускники стають кумирами

- Гандбол - не тільки атлетична і технічна гра, вона ще й «розумна». Хороший гандболіст повинен постійно комбінувати в розумі і прораховувати дії наперед.

- Для навчання у наших вихованців не так багато часу - вони 12 раз в тиждень тренуються, їздять на змагання, але ми постійно намагаємося змушувати їх читати, а в інтернаті з ними індивідуально працює викладач. Адже ми не хочемо, щоб з хлопців виросли бовдури. Але змусити їх читати з кожним роком все важче: маса інформації по телевізору, комп'ютер.

А швидкість мислення - основний елемент в гандболі. Це стосується не тільки розігрують, завдання яких в тому, щоб роздавати точні паси, а й інших гравців. Якщо гандболіст добре підготовлений фізично, має відмінні антропометричні дані, прекрасно вчиться, але не читає гру, в гандболі у нього нічого не вийде.

Є такий термін - «немає ігрового масла»: спортсмен не може зрозуміти, в який момент потрібно віддати пас, зробити передачу на край або ж скинути м'яч в лінію. Гравця високого рівня з нього не вийде, адже ігрове мислення - це базис.

- Ігрове мислення - вроджена якість або його можна з часом розвинути?

- Розвинути його неможливо, почуття гри або дано людині, чи ні. Якщо координацію можна якось поліпшити, то тут - ніяк.

- Володимире Івановичу, починаючи з якого віку можна робити які б то не було прогнози про майбутнє гандболіста?

- За великим рахунком років з 15. Тоді хлопчики починають формуватися, відбувається статеве дозрівання, і вже можна починати будувати плани і цілеспрямовано працювати з людиною. Адже високорослі хлопці довго розвиваються, м'язи повільно набирають міць, координація рухів слабка - має бути дуже багато індивідуальної роботи. Тут ні в якому разі не можна поспішати. Форсована підготовка запрограмована тільки на короткий етап - потім обов'язково піде спад і того гірше - травми. А тільки одна серйозна травма може перекреслити всю подальшу кар'єру.

- Професійний спорт шкідливий для здоров'я, а гандбол в цілому на дитячому та юнацькому рівні корисний?

- Великі навантаження у профі, звичайно, позначаються. Спорт високого рівня - це вже не здоров'я. Але з іншого боку, ми бачимо, що ветерани гандболу, ті, хто давно закінчив кар'єру у великому спорті, - це активні і молоді душею люди, які хочуть, можуть грати і виглядають чудово. А ось для хлопців, що не потрапили у великий спорт, гандбол дуже корисний. У наших випускників сформований м'язовий корсет, укріплений опорно-руховий апарат, вони добре організовані. Адже спорт - це завжди режим: харчування, тренувань і т. Д. Люди пристосовані до самостійного життя: вони вміють прати, готувати, прибирати, стежать за собою і можуть самі планувати свій бюджет. До того ж завдяки поїздкам мають уявлення про Україну та інших країнах.

- Що потрібно дитині, що прийшла на перше тренування?

- Все те ж, що і для уроку фізкультури: спортивний костюм (шорти і футболка), кросівки і обов'язково - дозвіл від лікаря-педіатра, що він може займатися спортом. На початковій стадії навантаження зовсім невеликі - в основному метання м'яча і рухливі ігри.

- Батьки оплачують заняття?

- Ні. У нас єдиний безкоштовний вид спорту в місті. До того ж для перших турнірів, в яких бере участь дітвора, клуб видає і форму.

- Ваші випускники, які зараз грають за кордоном на найвищому рівні, навідуються школу?

- Звичайно. Зовсім недавно у нас був гравець збірної України Сергій Шельменко, який виступає зараз в Бундеслізі, поспілкувався з хлопцями. У минулому році наш випускник Сергій Слюсарев презентував комплект форми, а В'ячеслав Лочман привозив хлопцям м'ячі в подарунок. Але для юних гандболістів навіть не це головне, а те, що вони змогли поспілкуватися з кумирами.

Довідка «2000»

Провідні гандбольні школи України

Київ

ДЮСШ № 10, вул. Серафимовича, 3а, тел. (044) 550-9403.

ДЮСШ № 17, вул. Симиренка, 5б, тел. (044) 402-2763.

Київська обл.

БВУФК, Бровари, вул. Шевченко, 21, тел. (294) 40-675.

Закарпатська обл.

СДЮШОР «Карпати», Ужгород, вул. Заньковецької, 5, тел. (0312) 67-2992.

Запорізька обл.

СДЮШОР ЗТР, Запоріжжя, вул. Лермонтова, 21, тел. (061) 270-2910.

Львівська обл.

СДЮШОР «Стрімкий м'яч», Львів, вул. Чупринки, 71, тел. (0322) 75-4900.

Одеська обл.

ДЮСШ «Портовик», Південний, вул. Будівельників, 7, тел. 8 (04842) 32-488.

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...